Стежками контрабандистів

‹ ›

на замовлення

 9.00 - 18.00

225 грн
з особи

У вартість туру входить: дегустація домашніх сирів, мамалиги, місцевих настоянок !!!

ПРОГРАМА ТУРУ:

9.00 - виїзд з Чернівців. Виїзд в с. Буденець Сторожинецького району.

Село Буденець - місце виготовлення відомої мінеральної води "Буковинська". Каплиця Діви Марії 1891 р. Палац Мікулі кін. ХІХ ст. у псевдоготичному стилі. Парк. Дерев'яна церква кін. ХVIII ст. Набирання мінеральної води.  Дегустація сирів, домашнього хліба, мамалиги, калинової цуйки.

Село Чудей - краєзнавчий музей.

Переїзд до смт. Красноїльськ. Покровська церква, церква Іоана Предтечі 1792 р.

Монастир Івана Сучавського "Слатина". Урочище Солонець - купання в басейнах з мінеральною водою типу "Нафтуся". Милування унікальними ландшафтами буковинських Карпат. Пікнік на березі озера. Обід з власних продуктів.

15.00 - Виїзд в Чернівці.

Екскурсія по місту Сторожинець: костел Св. Анни, Свято-Георгіївська церква, синагога, ратуша. Відвідування дендопарку, палац барона Оренштайна.

18.00 - приїзд в Чернівці.

Вартість туру: 225 грн./ особа.

У ВАРТІСТЬ ТУРУ ВХОДИТЬ: проїзд комфортабельним автобусом, екскурсійний супровід, дегустація.

Опис екскурсійних об'єктів:

Сторожинець – друге найбільше місто Чернівецької області, адміністративний центр Сторожинецького району. Розташований на лівому березі річки Серет, біля підніжжя Карпат, на українсько-румунському етнічному кордоні, за 20 км на південний захід від столиці краю Чернівців.

Перша згадка про Сторожинець міститься в грамоті молдавського господаря Романа ІІ від 18 лютого 1448 року. Колишній власник Сторожинця, поміщик Оренштайн, у 1912 році перетворив мішаний ліс навколо свого палацу на розкішний парк. Сьогодні дендропарк – пам’ятка природи загальнодержавного значення. У 1945 р. на базі парку створено навчальний заклад – Сторожинецький лісовий коледж. Сьогодні дендропарк є справжньою гордістю міста та зразком садово-паркової архітектури для всієї області.

Перша архітектурна пам’ятка Сторожинця знаходиться безпосередньо в дендропарку і на початку ХХ століття була маєтком засновників парку, родини Оренштайнів – ошатний палац із баштою, на якій ще помітні цифри 1912. З тих часів у маєтку збереглися цікаві дерев’яні сходи.

Сторожинецька ратуша, збудована у 1905 році і є другою на Буковині після Чернівецької як за висотою, так і за красою й оригінальністю. Як і 100 років тому, сьогодні Сторожинецька ратуша є символом місцевого самоврядування в місті - тут розташована міська рада. Навколо ратуші – ціле скупчення старих будиночків, що милують око своїми фасадами та їх оздобленням.

Найоригінальнішою спорудою міста є костел Святої Анни, його високу готичну вежу з годинником видно з багатьох куточків Сторожинця. Деревинний храм збудований у 1794 рік,нНа початку ХХ століття на місці дерев’яної святині побудовано кам’яний костел у неоготичному стилі, якій можна побачити сьогодні. У 60-ті роки ХХ століття храм закрито комуністичною владою, а у 1990 році повернути віруючим.

Ліворуч від костелу Святої Анни знаходиться православна Свято-Георгіївська церква, що була першим в місті великим храмом. Побудована святиня у 1829 році на кошти Катерини Гарсте – дружини Миколи Флондора. Церква і сьогодні вражає своєю величчю і монументальністю.

Як і в більшості містечок Буковини, у ХІХ столітті євреї відігравали значну роль у суспільному житті Сторожинця. Свої богослужіння юдеї провадили у невеликих молитовних домах. Лише наприкінці ХІХ століття на благодійні внески віруючих протягом 1890 – 1900 років споруджено велику синагогу – темпель з рядом культових єврейських споруд, зокрема, міквою (ритуальною лазнею). Відтоді і до початку Першої світової війни темпель був центром єврейського життя міста. Росіяни, що тричі захоплювали місто, перетворили синагогу на військовий склад російської армії, а мікву зруйнували. Але після закінчення війни темпель було відремонтовано коштами нащадків родини Оренштайнів. Після Другої світової у Сторожинці залишилося лише 10 єврейських сімей. Решта була знищена нацистами або депортована до Сибіру за рішенням Москви. З тих пір синагога для богослужінь не використовувалася. У перетвореному будинку колишнього темпля сьогодні розміщується спортивна школа.

Село Буденець вперше згадується у молдавському літописі у 1435 році . Колись це було декілька хуторів у долині річки Малий Серет, об’єднаних пізніше під назвою Буденець, що пішла від назви потоку Будей – притоку Малого Серету. Перед в’їздом до села ліворуч від дороги у лісі на пагорбі стоїть невеликий, але симпатичний і високий костел-капличка Успіння Пресвятої Діви Марії, який побудовано у 1891 році для місцевих римо-католиків коштом Марії де Петріно. Пізніше споруда стала могильною капличкою родини Петрино. У міжвоєнний період костел майже не використовувався. Лише на престольне свято – день Успіння Богородиці в каплиці провадилася меса. Після другої світової костел було закрито, він поступово руйнувався, і лише в середині 90-х років минулого століття храм було повернено віруючим. Майже у центрі села ліворуч від головної дороги увагу привертає палац кінця ХІХ століття, що нагадує про колишню велич польських поміщиків – хазяїв Буденця. За переказами, палац побудував пан Мікулі, за якого вийшла заміж донька землевласника Волчинського. Навколо палац оточував дендропарк, від якого сьогодні залишився лише невеличкий сквер з 300-річним дубом.

Поруч з палацом розташований невеличкий флігель. Палац Мікулі дійшов до наших часів майже в ідеальному стані, і є одним з найоригінальніших пам’яток палацового мистецтва на Буковині.

Сьогодні в палаці розташована загальноосвітня школа з румунською мовою навчання.

Напроти палацу ліворуч від головної дороги на базі джерела гідрокарбонатно-натрієвої мінеральної води «Буковинська-2» будується бювет мінеральних вод та сучасний туристичний комплекс, а на базі іншого джерела, що має назву «Буковинська» вже побудовано завод мінеральних вод.

У центрі села, розташована ще одна пам’ятка - дерев’яна. церква Св. Архангелів Михаїла та Гавріїла, була побудована протягом 1799 – 1803 років у типовому для Буковини «хатньому» стилі.

А в самому центрі Красноїльська увагу приверта комплекс двох храмів: Красноїльська церква Покрови, зведена в часи «перебудови» і освячена у 1991 році. В наві цього храму зберігається Красноїльська ікона Божої Матері, написана у 50-ті роки ХХ століття іконописцем Смирновим – переселенцем з Росії, який створив її для православної родини Андронників, які в свою чергу подарували її друзям з бідної родини Митриків. У 1995 році ікона вперше виявила свої надприродні властивості – «заплакала». Власники ікони віднесли її до старої Івановської церкви, де настоятель храму Василь Павленко, помістивши її до вівтаря, побачив на зворотному боці ікони сліди маслянистої речовини, яка пізніше пропитала ікону і почала проявляти свої чудодійні властивості, зцілюючи мешканців Красноїльська і паломників з інших місць.

В тіні нового великого храму ховається маленька мурована церква Іоанна Предтечі, збудована у 1792 році на кошти боярина Александру Ільшчі, є унікальним для Буковинського Прикарпаття взірцем мурованого храму.

На території храмового подвір’я у старовинній хаті під гонтом розташований етнографічний музей, створений у 1999 році з метою виховання у молоді пошани до збереження національних традицій та звичаїв, розвитку національної та духовної свідомості, формування інтересу до історії свого роду.

Південною околицею Красноїльська є хутір Слатина, що протягнувся на два кілометри уздовж потоку Солонець (інша назва – Езерул) під самим лісом. Тут у 1995 року було закладено жіночій монастир Святого Великомученика Івана Сучавського «Слатина». Монастир і досі знаходиться у стадії розбудови. На сьогодні на території монастиря розташовано чернечій корпус із домовим храмом та криниця. Будується монастирська церква. На храмове свято – 15 червня монастир відвідає багато прочан і туристів.

На південній околиці кута Слатина у витоках річки Солонець знаходиться унікальна криниця. Її глибина складає 12 метрів, а концентрація солі настільки велика, що у воді навіть не тоне куряче яйце. У старі часи за соляною водою приїжджали з усієї Сторожинеччини, і навіть з Південної Буковини (нині – це територія Румунії). Обмінювали її як на гроші, так і на шкіру, зерно, інші товари. Цікаво, що рівень води у криниці не падав. На тій самій позначці він тримається і тепер. Сьогодні джерело знаходиться на території приватного володіння нащадка колишнього володаря криниці Віктора Германа за огорожею.